Чи стане черв’як двома, якщо його розрізати

Ні. Розрізаний черв’як не стає двома. Це найстійкіший міф про нього, і він не витримує перевірки.

Після дощу асфальтові доріжки в парку вкриваються тонкими рожево-бурими нитками. Це дощові черв’яки (Lumbricus terrestris) вилізли з норок на поверхню. Хтось переступає через них, хтось переносить на траву. А хтось згадує шкільну байку: розріж навпіл, і буде двоє. Обидві історії цікавіші, ніж здається.

Що буде з половинками

Передня половина, та, де головний кінець і поясок, має шанси. У ній є нервовий вузол, рот і травна система. Такий обрубок може жити й поступово відростити новий хвіст. Регенерація триває тижнями і не завжди вдається: рана нерідко загниває, до неї липне земля.

Задня половина зазвичай гине. Вона ще кілька днів звивається, бо нервовий стовбур, що тягнеться вздовж тіла, реагує на дотик. Але їсти вона не може. Рота немає, і енергії вистачає ненадовго.

В одних видів здатність відрощувати втрачене розвинена краще, в інших гірше. Та цілого нового черв’яка з половинки не виходить у жодного з них. Міф, імовірно, виріс із сусідньої історії: планарії, плоскі хробаки з прісних водойм, справді відновлюються з дрібних шматочків тіла. Планарія й дощовий черв’як — далекі родичі, влаштовані зовсім по-різному.

Поясок, щетинки і шкіра замість легень

Тіло черв’яка складається з багатьох сегментів. У великого дощового їх понад сотню, а доросла особина сягає 20–25 сантиметрів. Всередині це дві трубки, одна в одній: зовнішня — шкіра з м’язами, внутрішня — травна.

На кожному сегменті сидять по чотири пари дрібних щетинок. Ними черв’як чіпляється за стінки норки й відштовхується. Тому витягнутий із землі він так пручається.

Найпомітніша деталь — гладенький потовщений поясок, клітелум. Він ближче до переднього кінця і буває лише в дорослих. Саме поясок формує кокон, у який відкладаються яйця. Він же одразу видає, де в черв’яка перед.

Легень у черв’яка немає. Дихає він усією шкірою: кисень проходить крізь вологу оболонку, вкриту слизом, прямо в кров. Пересохла шкіра для нього як затиснуті ніздрі для нас. Слиз ще й полегшує ковзання в норі. Усе життя черв’яка тримається на волозі. Звідси й дощова загадка.

Чому вони виповзають після дощу

Однозначної відповіді наука не дає. Є кілька правдоподібних пояснень, і, найімовірніше, працюють вони разом.

Перше — кисень. Після зливи нори заливає вода, а кисню у воді мало, особливо в теплій калюжі під землею. У насиченій киснем воді черв’як жити може. А в підтопленій норі, куди не надходить свіже повітря, він просто задихається і повзе нагору.

Друге — мандрівка. На сухій поверхні черв’як висохне за лічені години, тому вдень майже не подорожує. А після дощу, у вологу ніч, у нього рідкісна нагода пройтися. Знайти нову ділянку зі свіжим листям, нову нору. Дощові виходи — це ще й розселення. У сухе літо черв’яки майже не показуються: відходять глибше, у вологі шари, й чекають на дощі.

Є й третя версія, несподівана. Гуркіт крапель по землі схожий на звук, з яким кріт риє хід. Для черв’яка це сигнал тривоги: кріт для нього смертельний ворог. Тому частина черв’яків кидається вгору, геть від уявного крота. Гіпотезу ще перевіряють, але вона гарно пояснює, чому черв’яки іноді виходять навіть після короткого дощу.

Після дощу небезпечне сонце

На доріжках мандрівників підстерігає сонце. Асфальт швидко прогрівається й висушує, і за кілька годин яскравого ранку черв’як гине. Найбільше загиблих буває не після вечірнього дощу, а вранці, коли сонце вже визирнуло, а черв’яки ще не встигли сховатися в землю. Тому ранкова прогулянка жовтневим парком — найкращий час і для спостережень, і для порятунку.

Тихий ґрунтообробник

Поки черв’як мандрує, він працює. Затягує в норку листя, голки хвої, шматочки стебел і там переробляє їх. Пропускаючи крізь себе ґрунт разом з органікою, залишає копроліти. Це власні екскременти у вигляді дрібних горошинок, вкритих слизом. Природне добриво, у якому поживні речовини вже готові до поглинання корінням. Садівники називають такий матеріал біогумусом.

Нори роблять ґрунт пухким: крізь них у глибину проходять повітря й дощова вода. Затягнуте листя перемішується із землею, і органіка потрапляє туди, де її чекають корені й ґрунтові мікроби. Восени це видно особливо добре: опале листя поступово втягується в норки, і килим під деревами рідшає просто на очах. Ще Чарлз Дарвін присвятив дощовим черв’якам окрему книжку й не без захвату описував, скільки роботи вони роблять під нашими ногами.

Кому черв’як — обід

Охочих до його м’якого тіла багато. Під землею полює кріт: кусає здобич у головний кінець, щоб не повзла, і, за спостереженнями натуралістів, навіть складає знерухомлених черв’яків у свої підземні комори. Вночі на полювання виходить їжак. Удень по газону походжає дрозд: голова вбік, крок, ривок — і черв’як уже в дзьобі. Восени, коли земля м’яка, дроздам дістається здобич особливо легко. Біля калюж чекають жаби та ропухи.

Черв’як — важлива ланка харчового ланцюга. Він переробляє опале листя, годує ґрунт і сам стає їжею для лісових та садових мешканців.

Що зробити для черв’яків

Допомогти нескладно, і виграє від цього весь сад.

• Не перекопуйте без потреби. Кожне перекопування ріже нори й перемішує шари, які черв’яки роками вибудовували. Краще розпушувати верхній шар вилами.
• Мульчуйте. Солома, скошена трава, подрібнене листя на грядках і пристовбурних колах — це і волога, і їжа.
• Залишайте опале листя хоча б під деревами та в далекому кутку ділянки. Ідеально прибраний сад для черв’яків — голодний сад.
• Обережніше з хімією. Пестициди та надлишок агресивних добрив шкодять не лише шкідникам.
• Заведіть компост. Черв’яки самі знайдуть купу й перероблять кухонні відходи на біогумус.

Жовтень — найкращий час спостерігати за цими тихими працівниками. Дощі ще теплі, ночі вологі, і черв’яки виходять майже щовечора.

І якщо побачите мандрівника на асфальті, не проходьте повз. Підніміть його листком або вологою гілочкою, не сухими пальцями, бо шкіра в них ніжна. І покладіть у тінь, під кущ, на вологу землю.