Де живе видра в природі та чим харчується: річки України, нора й риба

Видра річкова, або європейська (Lutra lutra), живе біля чистих річок, озер і ставків із зарослими берегами. В Україні вона трапляється майже всюди, крім Криму. Основу її раціону становить риба, але вона також їсть жаб, раків і водяних гризунів. Це найбільший річковий хижак серед ссавців України, занесений до Червоної книги.

Де живе видра у світі

Видра трапляється майже по всій Європі, крім Ісландії та островів Середземного моря. В Азії вона живе на північ до полярного кола й трохи далі, оминаючи центральноазійські степи та пустелі. Її ареал сягає Японії на сході й Марокко та Алжиру на заході. Вид живе на Землі близько 5 мільйонів років.

Зазвичай видра обирає прісні озера, струмки, річки, канали й ставки, де має достатньо їжі. У горах вона піднімається на висоту 2500 м і вище; у Непалі її відзначали приблизно на 1600 м. Видра може жити й на морському узбережжі, але регулярно заходить у прісну воду, щоб промити хутро.

Видра пристосовується до штучних водойм. В Андалусії вона живе навіть в озерах на полях для гольфу. Водночас у частині Європи її ареал скорочувався. У Нідерландах видра вимерла 1988 року, а у Швейцарії останній слід знайшли 1989-го на Невшательському озері. У Німеччині вид перебуває на межі зникнення.

В інших країнах чисельність виду відновлювалася або залишалася стабільною. У Чехії ареал розширюється з початку 1990-х, а 2017 року там налічували понад 4000 видр. За обліками різних років, в Італії 2006 року було 220–660 видр, у Данії — 500–1000, а у Франції на початку 2000-х — щонайменше 2000.

У Великій Британії між 1994 і 2002 роками кількість місць, де траплялася видра, зросла на 55 %. У серпні 2011-го вона повернулася в усі графства Англії. Цьому сприяли заборона найшкідливіших пестицидів із 1979 року, очищення води й охорона виду.

Міжнародний союз охорони природи відносить видру до видів, близьких до загрозливого стану. Вона внесена до Додатка I CITES і до Бернської конвенції як вид, що потребує особливої охорони. Україна приєдналася до Бернської конвенції 1996 року; видра зображена на її логотипі.

Де живе видра в Україні

Видра водиться майже по всій Україні, крім Кримського півострова. Найчастіше її зустрічають на річках Полісся й Лісостепу, рідше — у степовій зоні. У Карпатах вона підіймається гірськими річками досить високо.

З кінця 1980-х років ареал видри помітно розширився на південь. Вона освоїла малі степові річки, канали й водосховища, зокрема в басейні Південного Бугу. Між Дністром і Дунаєм живе щонайменше 70 видр.

За різними обліками, чисельність видри в Україні змінювалася: 1961 року нарахували близько 1,6 тисячі тварин, за мисливською статистикою 1999-го — 8 тисяч, а 2006-го — 12 тисяч. За оцінкою Червоної книги України, нині їх понад 10 тисяч. Чисельність зростає, а на півдні залишається стабільною й має тенденцію до збільшення. Серед причин називають менший тиск полювання й тепліші зими.

Видра занесена до Червоної книги України зі статусом «неоцінений» і охороняється в більшості заповідників. У заповіднику «Дніпровсько-Орільський» на Дніпропетровщині є лише два відомі місця її проживання на Дніпрі. 18 лютого 2025 року працівники заповідника вперше за багато років зняли видру на відео на одному з озер. До того щороку фотографували лише сліди.

23 лютого 2025 року фотограф Максим Рудік зняв двох видр на кризі річки Стир у Луцькому районі. Одна втекла на берег, друга залишилася на льоду. Спершу фотограф подумав, що бачить бобра.

У травні 2025 року фотопастки національного природного парку «Мале Полісся» на Хмельниччині зафіксували видру. Підхожі для неї місця там — річка Гнилий Ріг і болота Голубих озер. Старша наукова співробітниця парку Наталія Кратасюк сказала: «Ймовірно, на території “Малого Полісся” мешкає кілька особин». Порахувати їх важко, бо видри ведуть прихований спосіб життя.

У серпні 2025 року відео видри зняли в Древлянському природному заповіднику на Поліссі. У липні 2026 року фотопастка заповідника «Медобори» на Тернопільщині зафіксувала видру. Про її присутність там також свідчать сліди на снігу й мулі та «кормові столики».

5 жовтня 2024 року в центрі Києва чоловік купав видру на повідку у фонтані. Директор Київського зоопарку Кирило Трантін сказав: «Одна справа, якщо це врятована видра, і інша, якщо її вилучили з природи для розваги — це вже порушення закону». У зоопарку також нагадали: «Видра — це хижак. Тримати її в домашніх умовах доволі складно, а ще вона може серйозно покусати людину».

Де видра ховається і як живе взимку

У видри може бути нора з одним-двома входами: під водою та над нею. Вона часто займає старе житло ондатри чи бобра, бо короткими передніми лапами їй незручно копати. Нора зазвичай завдовжки 1,5–2 м і близько 20 см у поперечнику. Гніздова камера розташована вище, поза досяжністю літньої повені. Вона має 20–50 см завширшки й 25–60 см заввишки, вистелена травою та обладнана отвором для провітрювання.

Як сам бобер будує хатку й де живе — окрема стаття. Тимчасові сховки видра влаштовує під підмитими берегами, у купах хмизу чи очерету, серед корчів, під корінням і в повалених дуплистих деревах.

Видра здебільшого живе сама й користується ділянкою вздовж берега завдовжки від 1 до 40 км, зазвичай близько 18 км. На морському узбережжі ділянка коротша, а на вузьких річках — довша. Улітку мисливські угіддя однієї тварини охоплюють 2–18 км річки й приблизно 100 м прибережної зони вглиб. Найчастіше видра полює на мілководді до 3 м.

Межі ділянки видра позначає послідом. Самець захищає територію від інших самців, а самиця — від інших самиць, тому ділянки тварин різної статі можуть перекриватися. Самці займають більші площі, ніж самиці.

Видра переважно активна в сутінках і вночі, а вдень спить у норі. Вона може плавати 7–8 годин поспіль із середньою швидкістю 1,5–2 км/год. Під час плавання над водою зазвичай видно лише голову й шию. Під водою видра може залишатися до двох хвилин, закриваючи ніздрі й вуха. Запахи вона відчуває навіть під водою.

Узимку видра шукає незамерзлі місця, а на тонкій кризі робить ополонки й полює під льодом. Здобич вона шукає там, де риба стоїть у зимувальних ямах. Про те, як зимують риби під льодом, є окрема стаття. Коли їжі бракує, за добу видра проходить по снігу 15–20 км, іноді — до 30 км. На снігу й льоду вона ковзає на животі, залишаючи довгий жолоб.

Чим харчується видра

Основу раціону становить риба. У гірських річках північно-східної Іспанії вона складала 95–100 % здобичі видри впродовж року. Зазвичай видра ловить дрібну, повільну й ослаблену рибу, допомагаючи підтримувати здоров’я рибних запасів.

За добу видра з’їдає 12–15 % маси тіла, приблизно 1 кг їжі, розподіленої на кілька порцій. В Іспанії за годину активності видри ловили в середньому 3,36 рибини — приблизно одну кожні 18 хвилин. Середня маса рибини становила 81,5 г, тож за годину полювання видра здобувала близько 274 г. На добову норму вистачало 2,5–3 годин полювання.

Крім риби, видра їсть жаб та інших земноводних, річкових раків, молюсків, зокрема мідій, равликів, комах і п’явок. Навесні п’явок у її раціоні особливо багато. Із птахів вона може ловити лисок, качок і мартинів. Іноді видра долає здобич, значно більшу за себе, навіть дорослу сіру гуску.

Серед ссавців у раціоні бувають ондатри, водяні полівки, кролики, молоді чи ослаблені нутрії; зрідка видра їсть падло. У холодних краях і взимку до меню додаються черви, гусениці, яйця, дрібні ссавці й птахи, ракоподібні та молюски. Молоді видри їдять також плоди й водні рослини.

Спійману здобич видра виносить на найближче зручне місце: улітку — на берег, узимку — на лід. Вона їсть на камені, гравії чи землі, зазвичай приблизно за пів метра від води. Рибу масою до 150–200 г з’їдає цілком, а у великої здобичі залишає голову, луску й кістки. Запаси їжі ховає під навислими берегами.

Розміри, малята, скільки живе

Довжина тіла видри — 57–95 см, хвоста — 35–45 см. Самці зазвичай завдовжки 60–90 см, самиці — 55–70 см. Маса більшості дорослих тварин становить 7–12 кг. Самиці важать 3–6 кг, а старий великий самець може сягати 17 кг. Висота в плечах — 25–30 см. Круглий м’язистий хвіст працює як кермо.

Хутро в видри коротке й щільне, коричневе; мокра тварина здається майже чорною. На квадратному сантиметрі шкіри росте 60–80 тисяч волосин, а загалом їх 80–100 мільйонів. Волосини зчіплюються й утримують бульбашки повітря, тож шкіра залишається сухою. Товстого шару жиру, як у тюленів, у видри немає. З віком горло й передня частина шиї біліють.

Парування найчастіше відбувається у воді в лютому–березні, але можливе будь-якої пори року. Розвиток зародка іноді завмирає на кілька місяців. Власне вагітність триває 60–64 дні, а від парування до пологів може минути 240–365 діб. Тому малята найчастіше з’являються у квітні–червні, але народжуються також наприкінці літа чи восени.

У виводку зазвичай 2–3 маляти, хоча їх може бути від одного до п’яти. Новонароджені сліпі й важать 80–100 г. Очі розплющуються приблизно за місяць. Із нори малята виходять у півтора місяця, а плавати починають із шостого тижня. У 10 тижнів вони вже бувають у воді. Молоко ссуть 8–14 тижнів, але з матір’ю залишаються приблизно 13–14 місяців і вчаться полювати. Самець малят не виховує.

Статевої зрілості видра досягає у 2–3 роки, самиці — у 18–24 місяці. У природі вона живе в середньому 5–10 років, за іншими оцінками — 12–15. У неволі видра може дожити до 20–22 років. В Україні її не розводять.

Як упізнати, що на річці є видра

Відбиток видри п’ятипалий, завдовжки 6–7 см. Пальці розташовані півколом навколо подушечки, а між пальцями задніх лап видно перетинки. На багнистому березі чи снігу поруч зі слідами іноді тягнеться смуга від хвоста. Щоб порівняти відбиток із лисячим, бобровим чи собачим, скористайтеся визначником слідів на снігу.

Послід видра залишає на помітних місцях: каменях, корчах і стежках, якими виходить на берег. У ньому можна побачити риб’ячі кістки й луску. Запах у посліду не гнильний, а солодкуватий, схожий на запах жасминового чаю.

Про видру свідчать добре приховані виходи на берег і витоптані стежки. Біля них трапляються послід, пахучі мітки й залишки здобичі, так звані «кормові столики». На снігу помітний також жолоб, який видра залишає, ковзаючи на животі. Сліди видри на снігу рахують через 1–3 дні після снігопаду.

Здалеку видру легко сплутати з бобром, як це сталося на Стирі в лютому 2025 року. Розрізнити їх допомагають сліди: у видри п’ятипалі відбитки з перетинками на задніх лапах, смуга від хвоста й риб’ячі рештки поруч. У бобра — широкий плаский хвіст і погризені дерева.

Що загрожує видрі

У другій половині ХХ століття видра зникла з багатьох куточків Європи. До цього призвели забруднення води поліхлорованими біфенілами й хлорорганічними пестицидами, втрата місць для життя та законне й незаконне полювання.

Нині видрі загрожують брудна вода, пестициди, промислові й побутові стоки, забудова та розорювання берегів. Небезпеку становлять також дорожній рух, рибальські снасті й пастки, надмірний вилов риби, водні мотоцикли та відпочинок на воді. Видри можуть гинути й від нападів бездомних собак.

Природні вороги видри — вовк, рись і орлан-білохвіст. Жертвами найчастіше стають молоді недосвідчені тварини. Біля нори з малятами видра захищає територію навіть від бобрів.

У XIX — на початку XX століття на видру посилено полювали заради хутра для капелюхів, шапок, комірів і шуб. У Швейцарії та Німеччині за вбиту видру ще платили винагороду як за «рибного шкідника». В Англії для полювання на неї вивели окрему породу гончаків — оттерхаунд.

Видра чутлива до забруднення, тому її поява біля водойми свідчить про чисту воду й здорову річку.