П’ять байок про тварин, у які ми досі віримо

Страус (Struthio camelus) — найбільший із нині живих птахів. Навколо нього й найбільше вигадок. Головна така: від страху він зариває голову в пісок. Ніхто цього не бачив. І не побачить, бо птахи так не роблять.

Страус голову в пісок не ховає

Байка виросла з двох цілком реальних звичок. Коли страус не встигає втекти, він лягає на землю й витягує шию по піску. Здалеку великий птах зливається з рівною саваною, як черговий горбик сухої трави.

Друга звичка гніздова. Страуси відкладають яйця в неглибоку ямку, викопану в піску, і час від часу перекочують їх дзьобом, щоб ті прогрівалися рівномірно. Удень ямку гріє світла самиця, уночі — темний самець. Голова птаха в цей момент щезає в ямці. З відстані виглядає точнісінько так, ніби він зарився.

А ще в страуса великі очі й гострий зір. Хижака він помічає раніше за багатьох і просто тікає, розганяючись приблизно до 60–70 км/год. Якщо тікати вже пізно, дає відсіч ударом ноги. Ховати голову для такого бійця несерйозно.

Перевірити легко й у нас. Страусині ферми працюють у кількох областях України. Там добре видно, як високо птахи тримають голову, навіть коли людина підходить з кормом.

У восьминога справді три серця

А ось дивне, що звучить як байка, а насправді чиста правда. У звичайного восьминога (Octopus vulgaris) три серця. Два зяброві прокачують кров крізь зябра, збагачуючи її киснем. Третє, системне, жене готову кров рештою тіла.

Кров у нього блакитна. Замість гемоглобіну із залізом у восьминогів гемоціанін, дихальний пігмент на основі міді. Збагатившись киснем, кров відливає холодною блакиттю.

Є ще одна дивина. Коли восьминіг пливе, його системне серце на цей час зупиняється, і тварина швидко втомлюється. Тому восьминоги воліють не плисти, а обережно повзати по дну. Так економніше.

Коли хтось за столом скаже «у восьминога три серця», це не перебільшення. Байками стають не тільки вигадки. Іноді й цілком правдиві факти, у які просто важко повірити.

Хамелеон міняє колір не для маскування

Тут байка працює навпаки. Ми впевнені, що знаємо відповідь, а вона інша. Хамелеони (Chamaeleonidae) змінюють колір не стільки заради маскування. Головні причини — спілкування й температура.

Колір для хамелеона — це мова. Яскраві тони означають виклик суперникові, святкове вбрання — залицяння, темні — роздратування й стрес. А ще темна шкіра швидше прогрівається на ранковому сонці, світла краще відбиває спеку. Керуючи забарвленням, ящірка налаштовує власний термостат. Злитися з гілкою вона теж уміє, але це вже другорядна функція.

Як усе влаштовано? Під прозорою шкірою лежать особливі клітини, іридофори, заповнені нанокристалами. Ящірка змінює відстань між кристалами, і ті відбивають світло вже інакше: то зеленкувато, то золотисто, то вогняно-помаранчево. Фарба тут ні до чого. Це фізика відбитого світла, якою керує мікроскопічна решітка.

І важлива обмовка. Палітра в кожного виду своя. Хамелеон не перетворюється на який завгодно колір під тлом. Він грає тими фарбами, які має від природи.

Золота рибка пам’ятає не три секунди

«Пам’ять на три секунди, тому їй не нудно в круглій банці». Цю фразу люблять повторювати, виправдовуючи тісні круглі акваріуми. Байка не лише хибна, а й шкідлива.

Золота рибка (Carassius auratus) запам’ятовує місця годування, звуки й навіть окремих людей. Акваріумісти знають: годуй кілька днів в одному кутку, і рибки зберуться там завчасно. Вони впізнають господаря, що підходить до скла, і звикають до певного ритму дня. У дослідах рибки запам’ятовували зв’язок між звуком чи світлом і годівлею, і тримали це в пам’яті тижнями й навіть місяцями.

Три секунди — це більше про нашу звичку не перевіряти, ніж про рибку. І ще один практичний висновок. Кругла банка без фільтра й простору — поганий дім для істоти, яка, як виявилося, добре пам’ятає і місця, і людей.

Бджола після ужалення гине. Але не завжди

Ця історія знову навпаки. Багато хто вважає, що бджола після ужалення летить собі далі. Насправді після ужалення людини чи собаки медоносна бджола (Apis mellifera) гине. Не тому, що «віддає життя за вулик». Через будову жала.

Жало бджоли вкрите зазубринами, як дрібний гачок. Пронизуючи пружну шкіру ссавця, воно застрягає. Бджола рветься геть, і жало виривається разом із отруйним мішечком і частиною черевця. Для комахи це смертельна рана.

Але ось деталь, яку добре знають пасічники. Жалячи іншу комаху, бджола залишається жива. Тонкий хітиновий покрив не затримує жало. Воно входить і виходить вільно, зазубринам нема за що зачепитися.

Оси й джмелі влаштовані інакше.

• Медоносна бджола — жало із зазубринами. У шкірі ссавця застрягає, і бджола гине.
• Оса — жало гладеньке. Може жалити багаторазово й не гине.
• Джміль — теж може жалити неодноразово, його жало без зазубрин.

Практичний висновок для осінніх прогулянок повз пасіку. Не розмахуйте руками біля бджіл і не намагайтеся їх відганяти. Якщо вже ужалила, жало варто якнайшвидше зіскребти нігтем або твердим краєм картки, а не витягувати пальцями, щоб не видавити з мішечка решту отрути. Це не гарантія, що набряк не з’явиться, але поширена розумна порада. При сильній реакції — до лікаря.

Звідки беруться байки

Кожна з цих історій мала свій шлях до нас, але механізм схожий.

• Фрагмент замість цілого. Страуса бачили то притиснутим до землі, то з головою в гніздовій ямці. Решту домислили.
• Зручність переказу. «Рибка пам’ятає три секунди» — коротко й смішно, легко повторити за столом.
• Повтор у шанованих джерелах. Помилка, потрапивши до старого підручника, десятиліттями розмножувалася друком.
• Яскрава картинка. Кіно й мультики закріпили образи міцніше за будь-які пояснення.

Найприкріше, коли байка шкодить. Рибці в тісній круглій банці. Бджолі, яку знищують «на всяк випадок». Страусам, яким приписують боягузтво. Добра новина в тому, що природу можна перевірити. Досить уважно придивитися — на пасіці, біля акваріума, на тій самій страусиній фермі — і більшість байок осипається, як жовтневе листя.

Хочете перевірити себе? На «Живосвіті» чекає вікторина «Правда чи байка?». Кілька хвилин, п’ять знайомих байок і кілька несподіваних відповідей. Пройдіть із дітьми чи друзями.