Де живе шиншила в природі і чим харчується та як годувати її вдома

У дикій природі шиншили живуть в Андах, на півночі Чилі та в окремих місцях Болівії й Аргентини. У Перу їх вважають зниклими. Довгохвоста шиншила мешкає на сухих скелястих схилах регіону Кокімбо й на узбережжі півночі Чилі, а короткохвоста — у високих Андах, вище 3000 м. Шиншили їдять жорсткі сухі трави, листя та кору кущів, а вологу отримують із роси й соковитих рослин. Обидва види опинилися під загрозою зникнення через полювання заради хутра.

Два види шиншил

Шиншили (Chinchilla) — рід гризунів із родини шиншилових. Їхні найближчі родичі — віскачі. Є два види шиншил: довгохвоста, або звичайна, і короткохвоста.

Вид	Де живе зараз	Висота	Хвіст і розмір	Статус МСОП
Довгохвоста шиншила (Chinchilla lanigera)	Чилі: регіон Кокімбо й узбережжя регіонів Атакама та Антофагаста	У районі заповідника Лас-Чинчильяс — 400–1700 м	Тіло до 26 см, хвіст до 13 см	Зникаючий вид
Короткохвоста шиншила (Chinchilla chinchilla; колишня назва — C. brevicaudata)	Чилі, Болівія й Аргентина	Вище 3000 м; у Чилі дослідники вказують понад 4000 м	Хвіст коротший, ніж у довгохвостої; шия й плечі товстіші	Зникаючий вид

Домашні шиншили походять від довгохвостих. Короткохвостих у торгівлі тваринами немає: їх дуже мало, а до неволі вони пристосовані погано.

Назва походить від народу чинча, який жив в Андах і носив одяг із шиншилячого хутра. Чинча також їли м’ясо цих тварин.

Де живе шиншила в природі

Колись довгохвоста шиншила траплялася в Чилі від Тальки на півночі до Перу. Її вважали вимерлою, доки в середині 1970-х не знайшли знову в регіоні Кокімбо. Тепер основне місце її проживання — околиці Національного заповідника Лас-Чинчильяс біля міста Ільяпель. Заповідник заснували 1983 року. Це єдиний захищений притулок виду. Шиншили також живуть на узбережжі регіонів Атакама та Антофагаста. У 2021 році зоологи описали нову колонію на узбережжі Антофагасти.

Короткохвоста шиншила колись мешкала в Андах Перу, Болівії, Чилі та Аргентини. У Чилі її знаходили в регіоні Антофагаста, зокрема в Ель-Лако біля вулкана Льюльяйльяко. У листопаді 2020 року фотопастки зафіксували нову колонію в Національному заповіднику Лос-Фламенкос біля Сан-Педро-де-Атакама. Наприкінці 2023 року шиншилу знову помітили в ущелині Пантаніло в Національному парку Невадо-Трес-Крусес, уперше за 12 років.

У Болівії колонію знайшли 2017 року біля западини Лагуна-Колорада. В Аргентині шиншил підтвердили в провінції Сальта у квітні 2022 року, після десятиліть без жодного фото. Пізніше їх виявили в Антофаллі, у провінції Катамарка, за 80 км на південний схід від Сальти, а у 2025 році — в заповіднику Лагуна-Брава в провінції Ла-Ріоха. У Перу шиншил на волі вважають зниклими.

Більшість колоній живе на крутих сухих схилах, повернутих до сонця. Шиншили ховаються у скельних щілинах, серед каміння та в заростях бромелії пуї (Puya berteroniana), де прокладають ходи. Іноді вони займають нори інших тварин.

Довгохвості шиншили поблизу заповідника Лас-Чинчильяс живуть на висотах 400–1700 м серед колючих чагарників, кактусів і пуї. Середня температура там становить 15–16 °C. Улітку вдень буває понад 40 °C, а взимку вночі — мороз. За рік випадає близько 200 мм дощу, причому 88 % опадів припадає на травень–серпень.

У колоніях живе від 14 до 100 шиншил. У Чилі близько 60 % облікованих колоній налічували менше ніж 50 тварин, а в найбільшій було не більше ніж 500. Площа колоній становить від менш ніж 2 га до понад 113 га. Щільність — від 0,9 до 10,7 тварини на гектар.

Шиншили активні вночі й у сутінках. На світанку вони гріються на сонці та качаються в пилу.

Чим харчується шиншила в природі

Шиншили — травоїдні, але їдять не лише м’які трави. Дослідження посліду довгохвостих шиншил біля заповідника Лас-Чинчильяс показало, що найважливіша рослина в їхньому меню — жорстка багаторічна трава насела чилійська (Nassella chilensis). У будь-який сезон понад 66 % раціону становили грубі волокна: кора й здерев’янілі стебла кущів і пуї.

Далі за значенням ідуть трав’янисті рослини та кущі. Соковиті рослини становлять невелику частку раціону, а насіння — найменшу. В іншому дослідженні дикі шиншили їли до 24 видів рослин. Коли їм пропонували свіже й сухе листя, вони обирали сухе, а насінням і стручками місцевих рослин майже не цікавилися.

Меню змінюється залежно від дощів. У рік із 242 мм опадів шиншили їли понад половину з 38 видів рослин довкола. У посушливий рік, коли випало 123 мм, вони споживали лише 11 із 27 доступних видів, тобто 40,7 %. У вологий рік основу меню становили трав’янисті рослини, у сухий — кущі.

Короткохвоста шиншила їсть листя, кущі, трави, квіти й насіння, іноді — комах. Воду вона отримує з ранкової роси та м’якоті рослин, зокрема кактусів. Довгохвоста шиншила також бере вологу із соковитих рослин.

Шиншила бере їжу передніми лапками й, як білка, їсть сидячи на задніх. Її 20 зубів не мають коренів і ростуть усе життя. Жорстка волокниста їжа стирає зуби, тому в раціоні домашньої шиншили таке значення має сіно.

Хутро, пилові ванни й захист від хижаків

У шиншил найгустіше хутро серед наземних ссавців: близько 20 тисяч волосин на квадратний сантиметр. З однієї цибулини росте до 50–75 волосин, тоді як у людини — одна. Через густе хутро в шиншил не живуть блохи й інші паразити.

Шиншили не можуть пітніти й не охолоджуються частим диханням із відкритим ротом, як собаки, тому легко перегріваються. Надлишок тепла вони віддають через вуха, де хутро тонше. На волі тварини качаються у вулканічному попелі, який прибирає жир зі шкіри й не дає хутру збиватися. Купати шиншилу у воді не можна: густе хутро погано сохне, і в ньому можуть з’явитися пліснява й ковтуни.

Від хижаків шиншили рятуються швидкими стрибками, які сягають 1,8 м. Якщо хижак хапає тварину, вона може залишити йому в зубах жмут хутра й утекти. На шиншил полюють сови, яструби, змії, дикі коти та лисиці. Головний ворог короткохвостої шиншили — андійська лисиця.

Чому шиншил майже не лишилося

Полювання заради хутра різко зменшило чисельність шиншил. Із Чилі з 1828 по 1916 рік вивезли 7 179 640 шкурок. Деякі дослідники вважають, що загалом убили понад 20 мільйонів тварин. У піковий 1899 рік вивезли 435 тисяч шкурок, а в 1901-му — 385 тисяч. До 1915 року залишилося лише 3,2 тисячі шкурок. На одну шубу потрібно до 150 шкурок.

Мисливці, яких називали чинчильєрос, виганяли шиншил із нір димом, вогнем і вибухівкою. Чилі заборонило полювання 1898 року. У 1918 році Чилі, Перу, Болівія й Аргентина заборонили вивозити хутро, а 1929 року ухвалили ще одну заборону — на вилов. У 1973 році обидва види внесли до Додатка I CITES.

Американський гірничий інженер Матіас Чепмен із 1919 року три роки шукав диких шиншил разом із 23 мисливцями й упіймав 11 тварин, зокрема лише трьох самок. У 1923 році уряд Чилі дозволив вивезти їх до Каліфорнії. Від цих тварин пішли ферми, а з початку 1990-х шиншил почали тримати як домашніх улюбленців. Як і песця, шиншилу досі розводять на фермах заради хутра.

За оцінкою Міжнародного союзу охорони природи, у 2006 році довгохвоста шиншила мала статус «вразливий вид», а короткохвоста — «на межі зникнення». У 2008 році обидва види перевели до категорії «на межі зникнення», а з 2016 року обидва мають статус «зникаючі». У Чилі їх і досі відносять до категорії «на межі зникнення». У травні 2026 року біолог Пабло Вальядарес з Університету Тарапаки сказав, що нові колонії є, але популяції дуже малі й ізольовані одна від одної. Того ж місяця на громадському обговоренні запропонували перевести короткохвосту шиншилу до категорії «зникаюча».

Нині шиншилам шкодять випас кіз і худоби, збирання хмизу та гірничі розробки. Багато нових колоній в Антофагасті й Атакамі знайшли під час екологічних експертиз для копалень. Ізольовані колонії не можуть обмінюватися тваринами, через що зменшується генетичне різноманіття.

Чилійський національний зоопарк і університети виконують десятирічний план відновлення короткохвостої шиншили: шукають колонії та вивчають їхні гени. Із 1995 року громадська організація відновлює зарості довкола колоній довгохвостої шиншили й уже висадила понад 12 тисяч саджанців.

Малята й тривалість життя

Вагітність довгохвостої шиншили триває близько 111 днів, короткохвостої — 128. Зазвичай народжується одне чи двоє малят, а протягом року може бути до двох виводків. Шиншиленята народжуються з хутром і розплющеними очима, важать близько 35 г і майже відразу бігають.

Молоком вони живляться 6–8 тижнів, а дорослими стають приблизно у 8 місяців. На волі шиншила живе близько 10 років, удома — до 20. Для порівняння, домашній хом’як живе лише 2–3 роки.

Як годувати домашню шиншилу

• Постійно тримайте в клітці якісне сіно, тимофіївку або лугове, без пилу. Міняйте його щодня: сіно стирає зуби й підтримує роботу кишечника.
• Давайте 1–2 столові ложки гранульованого корму для шиншил на основі трав на день. Якщо гранул буде забагато, тварина може вибирати їх замість сіна. Мюслі та зернові суміші не підходять: шиншила вибирає з них найсмачніше. Сіно як основа раціону й відмова від мюслі-сумішей — ті самі правила, що й для декоративного кролика.
• Люцернове сіно підходить вагітним і годуючим самкам та молодим шиншилам, які ростуть. Дорослим його не давайте.
• Ласощі необов’язкові, їх має бути мало. Зрідка можна давати шматочок шипшини, сушену кульбабу, кропиву чи ромашку або трохи вівсяних пластівців. Родзинок давайте не більше двох на тиждень, але не молодим шиншилам і не тваринам із чутливим шлунком. Ласощі можна сховати в сіні, щоб шиншила шукала їх.
• Не давайте горіхів і насіння, бо в них забагато жиру. Яблука й морква можуть спричинити розлад шлунка, а у винограді й бананах забагато цукру. Також шиншилі не підходить їжа зі столу.
• Завжди залишайте свіжу воду в поїлці-пляшці. Миска швидко брудниться. Перевіряйте поїлку двічі на день і не змінюйте корм різко, бо це шкодить травленню. Те, що шиншила з’їдає частину м’якого посліду, — норма.
• Щонайменше двічі на тиждень ставте пилову ванну з дрібним вулканічним пилом або пемзою. У воді шиншилу не купайте.
• Тримайте тварину в сухому прохолодному місці за температури 18–27 °C. Спека понад 27 °C небезпечна тепловим ударом.

Якщо шиншила стала менше їсти чи пити, а послід поменшав, став рідшим або зник, негайно зверніться до ветеринара.